Драганова І.І.

вчитель німецької мови Путильської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Путильського району Чернівецької області

САМООСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ У МІЖКУРСОВИЙ ПЕРІОД

У статті розглядається питання самоосвіти як одного із шляхів професійного самовдосконалення, шляхи організації та засоби самоосвіти.

Ключові слова: самоосвіта, професійне самовдосконалення, , професійна майстерність, організація самоосвітньої  діяльності, професійна майстерність

The article deals with the problem of self-education as one of the ways of professional self  improvement, means of self-education and its organization

Key words:  self- education, professional self-improvement, professional activity, organization of self-education,professional skills

Сучасна школа потребує вчителя нового типу, який володіє високою фаховою кваліфікацією та професійною культурою, здатний об'єктивно осмислювати педагогічні явища і факти, критично оцінювати й творчо перетворювати педагогічну дійсність. Це пов'язано, насамперед, із проблемами саморозвитку особистості та творчою самореалізацією педагога, новими концептуальними підходами до реформування загальної середньої освіти.

Вдосконалення якості навчання та виховання в сучасній школі безпосередньо залежить від рівня підготовки педагога. Суспільство завжди висувало і буде пред'являти до вчителя найвищі вимоги. Для того, щоб вчити інших, потрібно знати більше. Учитель повинен знати не тільки свій предмет і володіти методикою його викладання, а й бути обізнаним з іншими науками, різними сферами суспільного життя, орієнтуватися в сучасній політиці та економіці. Учитель повинен вчитися всьому постійно, тому що перед ним кожен рік змінюються тимчасові етапи, поглиблюються і навіть змінюються уявлення про навколишній світ.

А хто не хоче відставати, мусить рухатися вперед, і не зупинятися, досягнувши вершини, а підійматися вище. У цьому  полягає основна місія сучасного учителя. Модель сучасного вчителя передбачає готовність до застосування нових освітянських ідей, здатність постійно навчатися, бути у постійному творчому пошуку. Ці якості не видаються додатком до диплома про педагогічну освіту, а формуються у щоденний учительській праці.

Програма самоосвіти включає вдосконалення суспільно-політичних знань, ознайомлення з найбільш визначними досягненнями різних наук, збагачення літературних і естетичних уявлень, знайомство з новими тенденціями і явищами культурного життя. Особливо важливе місце займає поповнення знань по предмету, що викладається, і знайомство з новітніми даними відповідної науки, розвиток педагогічних, психологічних і методичних знань і умінь, що можливо лише при ознайомленні з відповідною літературою і регулярному читанні періодичних видань.  Конкретний зміст і форми самоосвіти вчителя залежать від багатьох обставин: віку, педагогічного стажу, місця проживання, предмету, що викладається, індивідуальних інтересів і захоплень, віку і рівня підготовленості учнів, з якими вчитель працює, атмосфери педагогічного колективу і так далі. Самоосвіта вчителя – необхідна умова ефективності педагогічної діяльності. Вчитель повинен виразно уявляти, що самовдосконалення – це глибоко інтимний, особистий процес, який не терпить шаблонів, стереотипів, жорстких рамок і директивних вказівок. 

Самовдосконалення припускає не просте пристосування вчинків до зовнішніх вимог, а активний розвиток якостей особистості в процесі професійної діяльності.

Тільки за таких умов вчитель буде здатний творчо мислити, самостійно орієнтуватися в найрізноманітніших проблемних ситуаціях педагогічної дійсності, критично їх оцінювати й оперативно знаходити шляхи подолання суперечностей, що виникають. Тобто сенсом та метою освіти є постійний розвиток людини та її становлення.

Загалом проблема самоосвіти вчителя є багатогранною. Її значущість (у навчанні) знайшла своє відображення як у класичній  педагогічній спадщині (Ф.-А. Дістервег, Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський), зарубіжній педагогічній науці (І.Г. Герде, В. Оконь та ін.), так і у вітчизняній науковій думці (В.К. Буряк, В.А. Козаков та ін.).

Проблема самовдосконалення особистості засобами навчання привертає увагу багатьох дослідників.  Сутність,     структуру   та   зміст   самоосвіти   обґрунтовано   у працях   О.І. Кочетова, П.Г. Пшебильського, Є.П. Тонконогої, Я.С. Турбовського. Психологічні основи самоосвіти (мотиви, готовність) досліджені О.Я. Аретом, В.К. Буряком, А.К. Громцевою, Ю.М. Кулюткиним, Н.О. Половниковою, Л.І. Рувінським, П.С. Сухобською, А.В. Усовою. Питання професійної самоосвіти, зокрема застосування психолого-педагогічних знань у самоосвітній діяльності вчителя, самоосвіта молодого вчителя як умова вдосконалення його професійної діяльності та неперервності    його   освіти   розкриті   М.М. Заборщиковою,   Б.П. Зязіним,   Д.А. Казихановою, І.Л. Наумченко. Проблема оптимізації взаємозв’язку післядипломного навчання та самоосвіти вчителів у системі підвищення кваліфікації висвітлена Н.В. Косенко, Ю.В.Кричевським, В.І.Кубинським, В.Б.Новичковим, Т.М.Симоновою, П.В.Худоминським.

Отже, проблема самоосвітньої діяльності охоплює широкий спектр питань.

Для розв’язання проблеми самоосвітньої діяльності вчителя велике значення має вивчення, теоретичний аналіз і творче використання історії становлення та розвитку самоосвітньої діяльності вчителя у системі вищої педагогічної освіти в Україні з урахуванням специфічно-регіональних та конкретно-історичних умов.

Самоосвіта як педагогічна категорія розглядалася спершу як додаток (доповнення, підсистема, частковий прояв) категорії освіти і застосовувалася для розв’язання конкретних освітніх завдань: формування волі, усунення недоліків, розумового самовдосконалення (А.А. Веденов, В.М. Екземплярський, С.М. Реверс). Ідея взаємозв’язку освіти та самоосвіти знайшла свій подальший розвиток у роботах О..Я. Арета, О.О. Бодальова, А.Г. Ковальова, О.І. Кочетовa, В.І. Селівсенова та ін. Сутність, структура та зміст самоосвіти відображені в дослідженнях Т.Г. Браже, М.В. Башкірової, Л.І. Боженко, М.М. Заборщикової, А.К. Моркової, П.Г. Пшебильського, Р.П. Сеульського, Я.С. Турбовського.

М.Д.Касьяненко визначає самоосвіту як цілеспрямований процес самостійного оволодіння цілісною системою знань і умінь, поглядів і переконань, прогресивним досвідом у певній сфері діяльності під впливом особистих та суспільних інтересів.

А.К.Громцева розглядає самоосвіту як цілезумовлену самою особистістю систематичну пізнавальну діяльність з метою розвитку освіченості. Категорійні ознаки цілезумовленості та систематичності вказують у цьому випадку на керований самою особистістю характер самоосвіти. У даному тлумаченні поняття "самоосвіта” зосереджено увагу на тому, що вона здійснюється згідно з внутрішніми потребами особистості та за її власним бажанням.

Різні підходи до визначення самоосвіти дозволяють розглядати це поняття як:

- форму отримання та поглиблення знань (Г.Б. Бичкова, С. Лебедєв);

- процес розвитку інтелектуальних якостей та розумових здібностей (О.І. Кочетов);

- вид пізнавальної діяльності (І.Ф. Гончаров, Н.В. Косенко, П.Г. Пшебильський);

- засіб саморозвитку творчої особистості, керування її розумовою діяльністю (Л.І. Рувiнський).

Самоосвіта - це потреба, яка захищає особистість від інтелектуального зубожіння, це усвідомлений процес пізнавальної діяльності, це вдосконалення будь-яких якостей людини або його навичок. Однак процес самоосвіти вчителя на практиці часто проходить стихійно і безсистемно або ж під тиском адміністрації чи методиста. Ні той, ні інший варіант не дає ефективного результату. Здатність до самоосвіти не формується у педагога разом з дипломом або за наказом.

Недаремно кажуть,  що справжній вчитель   вчиться все життя. Дієвою формою підвищення кваліфікації вчителя, його педагогічної майстерності є курси підвищення кваліфікації вчителів, які проводить Чернівецький  обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. Вчителі мають змогу збагатитися новими педагогічними та методичними ідеями, ознайомитися з передовим педагогічним досвідом  області. 

Успіх у вивченні іноземної мови дитини, підлітка, дорослого залежить перш за все від професіоналізму вчителя іноземної  мови. Особливо високі вимоги до викладання ставляться до вчителів, які не є носіями мови. Вони повинні не просто відмінно володіти мовою, а ще й вміти ефективно подавати матеріал, пояснювати, контролювати навчальний процес. Саме на різні навички володіння мовою та її викладання націлені курси підвищення кваліфікації для вчителів іноземних мов.

Але традиційна форма післядипломної освіти потребує реформування, якого? Спробую викласти своє бачення цього питання. По-перше, сучасна інформаційна хвиля потребує проведення курсової перепідготовки не один раз на п'ять років, а хоча б один раз у два роки. По-друге, у кожному районі є талановиті вчителі, учителі-методисти, які могли б у канікулярний час за програмами, наданими інститутами післядипломної освіти вчителів, проводити заняття цих курсів. За потребою, для цих учителів можна проводити семінари за темами, наданими інститутами, однак, це можна проводити теж під час канікул. Крім того, це свого роду буде для цих викладачів теж способом вдосконалення, тому що, коли викладаєш тему фахівцям, потрібно підготуватись так, щоб здивувати їх невідомими фактами, випадками та ін. По-третє, до курсової перепідготовки можна використовувати сучасні цифрові носії інформації та дистанційні курси, які можна розглядати як складові курсів. Однак, тільки здобуті добровільно знання приноситимуть найбільшу користь, тому повинні бути важелі, які б впливали на необхідність підвищення освіти. Іншим напрямом можна розглядати систему самоосвіти учителя. Створення ефективної системи самоосвіти учителів - це одне з найголовніших завдань методичної роботи у школі та методичної служби взагалі.

Самоосвіта вчителя повинна бути вміло контрольована. Головним етапом підготовки вчителя до самоосвітньої діяльності вважається діагностичний. Для формування завдання кожного учителя на самоосвіту, необхідно провести професійне діагностування, яке допоможе означити тему самоосвіти. Діагностування проблемних галузей може проводитись як у формі співбесіди, так і за результатами атестації працівника, або відвідування його уроків. На підготовчому етапі велику роль відіграє готовність до постійного зросту, до творчості. І хоча, на жаль, учитель змушений віддавати значну частину часу родині веденню домашнього господарства, та іншому позитивна оцінка діяльність обов’язково призведе до усвідомлення необхідності постійної самоосвіти. Сучасна педагогіка дає широкий спектр форм і методів діагностики рівня педагогічної майстерності (анкети, опитувальники, тести, програми), які допоможуть визначити рівень методичної підготовки вчителя, педагогічної майстерності. Але результативність самоосвітня діяльність матиме тоді, коли правильно спланована (можна щодня гортати сторінки науково-методичної преси чи спеціальних сайтів Інтернету і залишатися на низькому рівні).

Головне - це мотивованість вибору теми самоосвіти. Кожному вчителю може бути представлена анкета на виявлення теми самоосвіти. Після окреслення теми учитель складає індивідуальний план самоосвіти . Особливу увагу потрібно приділити тому, щоб обрана тема самоосвіти була комплексною, тобто вона повинна мати, наприклад, професійну, виховну та психологічну складові.

Самоосвіта вчителя є необхідною умовою професійної діяльності педагога. Тому професійне зростання також можна назвати і пошуком свого шляху, набуттям власного голосу. Для мене план професійно-особистісного розвитку направлений на отримання  таких знань, які б сприяли розширенню освіченості у своєму предметі, підвищенню ефективності навчання предмету, сприяли б виробленню нових педагогічних прийомів і методик, розвитку творчого потенціалу у професійній діяльності. Створюючи план  професійно-особистісного саморозвитку, я виходила з того, що сьогодні суспільству потрібні ініціативні й самостійні фахівці, здатні постійно вдосконалювати свою особистість і діяльність. Педагог-професіонал завжди шукає найоптимальніші шляхи для підвищення якості навчання та розвитку інтересу до предмета. Сьогодні дуже важливо, щоб учитель був творчою, саморозвиненою особистістю.

Навчання вчителя не може мати зупинок, перерв, не може закінчуватися. К.Ушинський зазначав "Учитель живе до тих пір, доки вчиться, як тільки він перестає вчитися в ньому вмирає вчитель".

Професійне самовдосконалення педагога здійснюється через самоосвіту активну участь у різноманітних методичних заходах, що проводяться в навчальному закладі чи в районі, місті, та самовиховання. Самоосвіта педагога – це провідна форма вдосконалення професійної компетентності, що полягає в засвоєнні, оновленні, поширенні й поглибленні знань, узагальненні досвіду шляхом цілеспрямованої, системної самоосвітньої роботи, спрямованої на саморозвиток та самовдосконалення особистості, задоволення власних інтересів і об’єктивних потреб освітнього закладу. Самоосвіта педагога не повинна зводитися до відновлення знань, якими він оволодів у вузі, мова йде про ознайомлення з новітніми педагогічними та психологічними дослідженнями, пошук нових напрямків у методиці та організації навчально-виховного процесу, розгляд на високому науковому рівні педагогічних проблем, що викликають утруднення в практичній роботі. Як же раціонально спланувати самоосвітню діяльність, щоб мати дійсно ефективний результат? Проблема самоосвіти педагога в контексті його професійної самосвідомості має поступальний рух. Як я говорила раніше, щоб педагог мав мотивацію на самоосвіту й саморозвиток, потрібно, щоб у нього, по перше, було адекватне уявлення про свою діяльність і особистісні якості; по-друге, щоб він знав, якими є вимоги, що ставить перед ним як професіоналом суспільство.

Самоосвіта є цілеспрямованим добровільним удосконаленням особистості в сфері науки, культури за допомогою самостійної та науково-дослідницької діяльності. Зазначене вище дозволяє трактувати самоосвіту як вид пізнавальної діяльності, яка характеризується активністю, самостійністю, добровільністю та спрямованістю на вдосконалення розумових здібностей, формування культури розумової праці.

Важливою рисою самоосвіти вчителя є те, що результатом його роботи виступає не лише власне самовдосконалення в особистісному й професійному плані, а й розвиток учнів. Учитель повинен досягти успіху, щоб його досягли учні. Самоосвітню діяльність вчителя можна розглядати як сукупність декількох «само-»:

                                                облік

оцінка                                                                               визначення

                                                                                                        реалізація

організація

            критичність                                                      контроль

                                               розвиток                           

·         - самооцінка - вміння оцінювати свої можливості;

·         - самооблік - вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

·         - самовизначення - вміння вибрати своє місце в житті, суспільстві, усвідомлювати свої інтереси;

·         - самоорганізація - вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;

·         - самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей;

·         - самокритичність - вміння критично оцінювати перевагу та недоліки власної роботи;

·         - самоконтроль - здатність контролювати свою діяльність;

·         - саморозвиток - результат самоосвіти.

Саме формуючи цю сукупність «само-» можна передбачати свідомо самоосвітню діяльність вчителя.

Таким чином, узагальнена концепція самореалізації особистості не може не позначатися на підході до сучасних технологій навчання та виховання.

Сьогодні педагоги повинні розуміти: бути гарним професіоналом означає бути в постійному пошуку, зростанні, розвитку. Праця педагога відрізняється високою мобільністю, надзвичайною складністю, вимагає від нього глибоких та різнобічних наукових професійних знань, умінь, навичок, що становлять основу професійної компетентності. Підвищення професійної компетентності педагога - запорука успішного реформування системи освіти в цілому. Систематичність і послідовність самоосвіти, безупинний характер роботи, постійне ускладнення змісту й форми самоосвіти. Принцип безперервності виявляється в трьох напрямках: теоретична підготовка за фахом, практичне удосконалення методів навчання й виховання учнів.

Самоосвіта вчителя здійснюється при наявності таких ознак:
- самоосвіта як процес пізнання передбачає не просте закріплення професійних знань і засвоєння уже відомої наукової інформації, а має на меті одержання нових наукових методичних знань, практичних навичок;
- самоосвіта повинна бути безупинною, поповнення нових знань може здійснюватися на основі попередньої підготовки педагогів;

 - самоосвіта повинна сприти оволодінню педагогом застосування професійних знань у його практичній діяльності.

Список літератури:

1.    Закон України "Про освіту”. – К.: Генеза, 1996. – 36 с.

2.    Борисюк В.В. Розвиток соціально-педагогічних ідей в Україні (кінець ХІХ ст.)// Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя: Зб. наук.-метод. пр. – Київ-Житомир, 1999. – 188 с.

3.    Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.:Либідь, 1997. – 376 с.

4.    Малихін О.В. Методичні рекомендації для формування у майбутніх учителів потреби в професійній самоосвіті. – Кривий Ріг: КДПУ, 2000. – 24 с.

5.    Маслікова І. Модель педагогічного керівництва самоосвітньою діяльністю педагогів у системі методичного менеджменту.//Управління школою, № 11, 2004.: «Основа».

6.    Назар В.М. Методична робота з педагогічними працівниками у міжкурсовий період// Управління школою, №34, 2003.: «Основа».

7.    Протасова Н.Г. Післядипломна освіта педагогів: зміст, структура, тенденції розвитку. – К., 1998. – 176 с.

8.    Сігаєва Л.Є. Проблема підготовки й підвищення кваліфікації вчителів у контексті неперервної освіти// Педагогіка і психологія. – 1999. - № 3. – С.94-100.

9.    Громцева А.К. Формирование у школьников готовности к самообразованию: Учеб. пособие по спецкурсу для студентов пед. институтов. – М.: Просвещение, 1983. – 144 с.

10.              Кухарев Н.В. На пути к профессиональному совершенству. – М.: Просвещение, 1990. – 159 с.

11.              Радченко А.Є. Професійна компетентність учителя.: Х. - «Основа», 2006. - 126 с.

12.              Тевлін Б. Резерви підвищення професійної майстерності вчителів // Завуч (Шкільний світ). – 2004. - №11. – С.3-6.

13.              Темченко О. Впровадження інноваційних підходів для підвищення  компетентності педагогів // Завуч (Шкільний світ). – 2005. - №13. – С.10 (вкладка).